ВИ́ПНУТИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́пнути. Сам Маковейчик маленький на зріст, але груди має розвинені й завжди випнуті молодцювато — "колесом" (Гончар, І, 1954, 48).
2. прикм. Який видається, виступає наперед. Трохи випнуті вилиці й дивовижно пухнасті брови і вії робили його обличчя виразним, — воно одразу запам’ятовувалося (Собко, Запорука.., 1952, 34); Довкола випнутого підборіддя двома струмками спадали пругкі вуса (Панч, Гомон. Україна, 1954, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 456.