ВИ́ПОЛЮВАТИ, юю, юєш, док., перех., розм. Здобути на полюванні (дичину). Полювали вони, полювали цілий день і нічіго не виполювали (Сл. Гр.).
ВИПО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ПОЛОТИ, лю, леш, док., перех. Очищати город, грядки, яку-небудь сільськогосподарську культуру, вириваючи бур’яни. Юзя, поки ще не було гувернантки, виполювала вкупі з Даркою.. зільник (Л. Укр., III, 1952, 641); А то й самому батькові набрешуть, що випололи просо в полі (Григ., Вибр., 1959, 93); // Виривати бур’ян. [Ковшик:] В руках волошки — це квіти, а серед пшениці вони бур’ян. Краще їх виполіть, коли можна (Корн., II, 1955, 229); * Образно. Не терпів [Жежера] людей, котрі легко йшли по життю, бачили лише бруківку і не хотіли бачити калюж, зривали квіти, залишаючи іншим виполювати кропиву (Мушк., Чорний хліб, 1960, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 457.