ВИПРА́ВДУВАЛЬНИЙ, а, е. Який є виправданням для кого-небудь, пояснює і пом’якшує чиюсь провину. Такі чесні, хороші очі були у бійця, а от слова не дотримав. Вона намагалася знайти виправдувальні обставини, але сум і образа не вгамовувалися (Багмут, Опов., 1959, 79); // В якому стверджується невинність підсудного. Переконаний [промовець], що іншого вироку, крім виправдувального, присяжні судді не можуть винести (Фр.,VI, 1951, 276).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 459.