ВИ́РВА, и, ж. 1. Вибита ким-, чим-небудь, вирвана силою вибуху яма; вибитий, вирваний отвір. Лінія фронту наче широка ораниця, розкопирсана, порита смугами окопів, подовбана вирвами від снарядів (Смолич, Мир.., 1958, 400); В лісі з часом усе змінилося. Зникли траншеї. Зрівнялись бомбові вирви (Жур., Звич. турботи, 1960, 163); Вони [хлопці] перелізли через вирву в камінному паркані і сіли серед пустиря (Мик., II, 1957, 333).
2. Глибока яма у дні річки, ставка. Голуб і Майборода тихо пірнули на дно вирви (Кучер, Чорноморці, 1948, 146).
◊ Гна́ти (ви́гнати) у три ви́рви, фам. — грубо проганяти кого-небудь. [Фрош:] Отак! Кому ж не в лад, того в три вирви гнать! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 77); Дали нам Греки прочухана І самого Енея-пана В три вирви вигнали відтіль (Котл., І, 1952, 71); Три ви́рви в ши́ю зароби́ти, фам. — бути грубо вигнаним. Заробив три вирви в шию (Номис, 1864, № 4761).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 467.