ВИ́РВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́рвати. В горілці плавав червоний стручок перчиці, неначе тільки що вирваний на городі (Н.-Лев., II, 1956, 280); Під ноги раз у раз потрапляли якісь корчі й вирване із землі коріння (Кучер, Чорноморці, 1956, 380).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 467.