Що oзначає слово - "вириватися"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ВИРИВА́ТИСЯ 1, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́РВАТИСЯ, вуся, вешся, док. 1. Відокремлюватися, відділятися від чого-небудь; // Випадати, вислизати з чого-небудь, звідкись. Як вирветься сокира з рук — Пішла по лісу косовиця (Шевч., II, 1953, 59).

2. З силою звільнятися (від кого-, чого-небудь). [Вернидуб (обіймає її):] Тася! [Таня (виривається і тупотить ногами):] Геть! (Коч., II, 1956, 36); Голодний Голубок зрадів, не оглядівся — Під сіточкою опинився.., Одначе вирвався і полетів (Гл., Вибр., 1957, 115); Свєнціцький дригав ногами, намагаючись вирватися, і раптом зловчився і боляче хвицнув Коржа підбором під груди (Тулуб, Людолови, I, І957, 52); // Переборюючи перешкоди, труднощі, вибиратися звідки-небудь, кудись. — Він, той Вихор, не з такого пекла виривався. Прийде і на цей раз… (Кучер, Чорноморці, 1956, 357); Опришкам сховатися нема де і.. вони мусять вириватися куди-будь — або на Волощину, або на Чорногору (Хотк., II, 1966, 241); Але в’язні не втрачали надії вирватися на свободу, не схилялися перед жорстокою долею (Хижняк, Тамара, 1959, 209); Тільки невелика частина численного гарнізону вирвалася з Чернігова, перейшла мостом на лівий берег Десни (Скл., Легенд. начдив, 1957, 56); // У швидкому русі віддалятися від інших. — Кулемет!.. — кричу я не своїм голосом і вириваюсь наперед, мало не збиваючи якогось чоловіка з ніг (Кол., На фронті.., 1959, 198); [Ясний:] Не можу зрозуміти, товаришу комдив, чому відходимо. [Свічка:] Ми вирвались далеко, командуючий вирішив зібрати всіх у кулак (Корн., II, 1955, 48).

3. З труднощами знаходити можливість, час, щоб відлучитися куди-небудь. Мабуть, спить [панич] десь в писаря в клуні на сіні. А тим часом треба його ждати… Не можна вириватись до Корсуня (Н.-Лев., IV, 1956, 109); Якось-то вирвалась Олеся, пішла до тітки одвідати стару в недузі (Вовчок, І, 1955, 29); Після півночі комбриг, доручивши командування одному з своїх штабних офіцерів, вирвався на часинку в село і зайшов у хату, де лежав його син (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 13).

4. Рвучко прориватися, виходити назовні, раптово з’являтися де-небудь. В Стеблеві, де кінчається містечко, де Рось виривається з тісних берегів, обставлених скелями, є дуже гарне місце (Н.-Лев., II, 1956, 199); Поблизу горіли хата і хлівець, з-за дерев довгими язиками виривалося полум’я (Кочура, Зол. грамота, 1960, 314); При виверженні вулкана з кратера вибухами страшенної сили вириваються гарячі гази (Фіз. геогр., 5, 1956, 100); // Роздаватися, звучати, так чи інакше проявлятися. Під школою — як на улиці: пищать дівчата, кашляють парубки, виривається в темряві здавлений сміх (Вас., І, 1959, 313); [Зоя] намагалася стримати ридання, а вони все-таки виривалися, і все тіло дівчини здригалось од напруження (Собко, Справа.., 1959, 73); Проте коли б ніч була ясніша, Саня ніколи не дозволила б своїм почуттям вирватися назовні (Шовк., Інженери, 1956, 105); // Несподівано, поспішно говорити що-небудь, запитувати, твердити. Яків зараз і вирвався: — Якого ж подарочка треба? Навчіть, пане! (Вовчок, І, 1955, 78); — Звісно, що коло дому.. наручно буде, — вирвався з радою рудий Панас (Коцюб., II, 1955, 391); // безос. Мимоволі або раптово бути сказаним. — Невже?! — вирвалось у поета, — він міг забути вас? (Л. Укр., III, 1952, 705); — Який скарб? — вирвалось у Микули (Скл., Святослав, 1959, 18).

5. тільки недок. Пас. до вирива́ти 1.

ВИРИВА́ТИСЯ2, а́ється, недок., ВИ́РИТИСЯ, иється, док. 1. Риючи, відкопуватися, звільнятися з-під землі, піску і т. ін.

2. тільки недок. Пас. до вирива́ти2.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 468.