ВИРЛА́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що вирлоо́кий. [Мефістофель:] Сполошились сови вирлаті (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 162); З застиглим лицем Валентин Модестович дивився Петушеку в окуляри, бачив за ними вирлаті очі (Шовк., Інженери, 1956, 363).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 472.