ВИРЛОО́КИЙ, а, е, розм. 1. Який має випуклі, витріщені очі. Одна вирлоока, насуплена дівчинка викрикнула: — Все одно вчитися не буду! (Збан., Малин. дзвін, 1958, 58); Старий вирлоокий Вергун, пам’ятаючи наказ курінного, ні на хвилину не відпускав від себе Дикуна (Добр., Очак. розмир, 1965, 84); На самому краю джерела сиділа велика вирлоока жаба і вбирала в широкий рот ноженята дрібної пташки (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 148).
2. рідко. Випуклий, витріщений (про очі). І з виду він [кат] більш походив на звіряку, як на чоловіка: вирлоокі перекошені очі дивились хижо (Стор., І, 1957, 375).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 472.