ВИ́РІЖОК, жка, ч. 1. Частина чого-небудь, що видається наперед; виступ. Піднятий на могутніх плечах Юджина, він замахав руками, як уміють махати лише італійці, вхопивши за виріжок веранди, подригав трохи ногами й переліз через гратницю (Загреб., Європа 45, 1959, 333).
2. розм. Крайня, кінцева частина села. Ой, що то за хижка. Там на виріжку (Укр.. думи.., 1955, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 470.