ВИСИЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СЛАТИ, ви́шлю, ви́шлеш, док., перех. 1. Відправляти що-небудь поштою, залізницею, передавати через когось і т. ін. — А що ж робити: їдьте, батюшко, додому та висилайте ціліші вози, та ще вишліть зайвого воза, щоб на віз поскладати вози (Н.-Лев., III, 1956, 125); Завтра, найпізніш по-завтрьому, вишлю посилку (Л. Укр., V, 1956, 208); Вони [моряки] часто згадують його добрим словом і просять вислати їм останнє його фото (Кучер, Чорноморці, 1956, 407); // Слати, направляти кого-небудь кудись з певною метою. — Висилає [теща] мене в найми, а я кажу: коли ти посилаєш у найми, то й сама служи (Барв., Опов.., 1902, 318); Сторожує тут [на фермі] тітка Гаманка, часто замість себе вона висилає батька, діда Гордія (Мушк., Чорний хліб, 1960, 26); Розвідать берег вислав капітан двох моряків (Гонч., Вибр., 1959, 388).
2. Позбавляючи кого-небудь права жити в якомусь районі, в якійсь області, країні і т. ін., відправляти за їх межі або в певне місце. Жандарми хапали людей і замикали їх у тюрму або висилали до Сибіру (Донч., VI, 1957, 242); Охотськ, Приморської області, заснувала та бідна голота, яку вислали за неоплачені борги (Стельмах, Хліб.., 1959, 21); // Відправляти кого-небудь кудись у примусовому порядку. Серед ночі темної біржа запалала, Що молодих хлопців та дівчат В неволю тяжкую фашистськую висилала (Укр.. думи.., 1955, 488); — Сашку тепер вишлють до Харкова як малолітнього рецидивіста (Мик., II, 1957, 335); // рідко. Примушувати вийти геть. Стала вдова постіль слать, Стала плакать і ридать.., Дітей своїх висилать (Чуб., V, 1874, 66); — Що ж у тій книжці пишеться? — питає Марта. — Не знаю, — одказую їй. — Тілько що папа почав читати про якісь думи, а мама звеліла нас вислати (Мирний, IV, 1955, 340).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 482.