ВИСО́ЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до висо́к 1. Дивилися на ту смужку чорну уподовж височка [покійниці] (Вовчок, І, 1955, 165); І поруч внук, синок того солдата, І рана запеклася на височку (Рильський, Мости, 1948, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 497.