ВИСТЕЛЯ́ТИСЯ, я́ється, недок. 1. Стелячись, укривати собою поверхню чого-небудь. Там, далеко, все, як і тут, гуркоче, рухається вперед, все, як і тут, охмарене зараз червоно-бурим димом, що вистеляється повільними хвилями на довколишні словацькі нивки (Гончар, III, 1959, 303); Розвиваючись, вони [грибки] утворюють плодове тіло — міцелій, що вистеляється по деревині і виділяє спеціальні речовини — ферменти, які руйнують деревину (Стол.-буд. справа, 1957, 45).
2. Пас. до вистеля́ти. Спід кошеля [саней] вистеляється оленячими шкурами (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 500.