ВИСТРУ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СТРУГАТИ, ви́стружу, ви́стружеш і ви́стругаю, ви́стругаєш, док. 1. Вирівнювати, вигладжувати що-небудь, стругаючи, зчищаючи його поверхню гострим інструментом. Євстафій .. заходився вистругувати букову дошку (Чорн., Пісні.., 1958, 13); Кряж вистругує фуганком планки, (Зар., Антеї, 1962, 247); // Зчищати, знімати що-небудь. Вона звеліла невольникам вистругать дерен і прочистити заступами доріжку (Н.-Лев., IV, 1956, 27); Коли дістали заступ, козак Приблуда вистругав стерню й припав вухом до землі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 122).
2. Стругаючи, надавати певної форми; робити, вирізувати що-небудь. Йшлося до жнив: клепали коси, вистругували до грабель і грабок зубці (Іщук, Вербівчани, 1961, 5); — Руки в мене міцні. Давайте кусок деревини — ложки вистругуватиму (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 80); — А коли вистругали з тої калини сопілку, вона й заквилила, — повів далі стару казку Омелько (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 503.