ВИ́СУШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́сушити. Не ворухнеться гаряче, висушене спекою повітря (Коз., Нові Потоки, 1948, 4); На горищі він [Семко] знайшов давно висушений бучок (Чорн., Визвол. земля, 1959, 184); В напівтемному коридорі, мов тіні, сновигають висушені ранами і хворобами люди (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 260); // у знач. прикм. Дуже худий. "Вона така стара, слаба, виморена, висушена!" — думала Галя (Мирний, II, 1954, 251); Посмішка зійшла з його жовтого висушеного обличчя (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 506.