ВИСЯ́ЧИЙ, а, е. Який висить, звисає. Часом пташка чіпляється ніжками на тоненькій висячій гіллячці (Н.-Лев., І, 1956, 169); // Зробл. так, щоб висіти; підвісний. При світлі, що падало ясно з висячої лампи, побачила я його ліпше (Коб., І, 1956, 202); За селищем, під самою горою, на висячім мосту виднілись вагонетки (Гончар, І, 1954, 82); Максим рвучко підхопив із землі чемодан, невеличкий, саморобний, із висячим замочком (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 507.