ВИ́СІЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́сікти. Дерева, будинки, тини — такі тверді, мов висічені з мармуру (Коцюб., І, 1955, 404); Все збирався [Саїд] якось зайти, оглянути багатовікові написи, висічені на внутрішніх колонах мечеті (Ле, Міжгір’я, 1953, 73); Висічений, поганьблений, лежить [Оленчук], прищухнувши на власному огороді, мов злодій або дезертир (Гончар, Таврія.., 1957, 564).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 485.