ВИТА́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ТАСКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Виволікати, виносити кого-, що-небудь звідкись, кудись. Як віл ревів Прокіп Ригорович і спиняв людей, щоб не витаскували назад Векли [з води] (Кв.-Осн., II, 1956, 80); Поки Лушня з Матнею вели таку розмову, другі, кожен вхопивши по оберемку, витаскали всю солому з хати (Мирний, II, 1954, 228); // Витягати що-небудь (застрягле, закріплене і т. ін.). Але коли раз і добрі коні Поліщука застрягли в калюжі, Карпцева кобилка візьми й покажи себе — витаскала подвійну ношу (Стельмах, Кров людська… I, 1957, 95); // Витягати, виносити кудись нагору. Насилу корець хмелю витаскали на гору (Номис, 1864, № 924); — Спіймав би тебе тихенько.., привіз на свій двір і на твоїй голові потрощив би кілька рам, які ти на хату витаскав (Стельмах, І, 1962, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 507.