ВИТИКА́ТИСЯ 1, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́ТКНУТИСЯ, нуся, нешся, док. 1. Протикаючи, пробиваючи що-небудь, з’являтися назовні. Насіння бобів, збіжжя, овочів, цибулини лілій бубнявіли від весняної життєдайної сили, й стебла витикалися з землі назустріч сонцю (Довж., Зач. Десна, 1957, 210); Бувало, лиш надійде квітень — Село поліське ожива. Дерев зазеленіють віти І перша виткнеться трава (Підс., Загули.., 1960, 33).
2. Висуватися назовні звідки-небудь, із-за (з-під) чогось. Чиясь маленька нога виткнулась з-під рядна (Коцюб., І, 1955, 241); Сашко виткнувсь з-за ожереду й прислухався (Головко, І, 1957, 361); // З’являтися, показуватися звідки-небудь, із-за чогось. Тільки на ранок поверне зоря, Сонце почне витикатись, Вже почина і сусіда моя, Бджілка свята, обзиватись (Манж., Тв., 1955, 50); Із-за обрію витикалися дивні силуети (Гончар, Таврія.., 1957, 305); Виткнулась десь далеко з жита червона хустка молодиці.., і Харитя згадала і хору маму, і чого прийшла (Коцюб., І, 1955, 17); // Виходити звідки-небудь, із-за чогось, виступати наперед. Як тільки я витикаюся з-за хати і хочу попід призьбою тихенько пройти до дверей, як татова рука хапає мене за праве вухо (Мик., II, 1957, 125); Собака виткнулась з хащів (Мирний, І, 1954, 171).
3. тільки недок., перен. Трохи виднітися, частково бути видним. Витикались білі шпичасті верхи скель серед невеличкого темного лісу (Н.-Лев., II, 1956, 409); З намету витикався кущ шипшини з почорнілими зморшкуватими плодами (Донч., V, 1957, 475); Важкий дерев’яний чемодан і клунок витикалися з-під полиці (Жур., Вечір.., 1958, 225).
ВИТИКА́ТИСЯ2, а́ється, недок. Пас. до витика́ти2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 510.