ВИ́ТИСЯ, в’ю́ся, в’є́шся, недок. 1. Обвиватися, плестися навколо чого-небудь, по чомусь (про рослини). Отут, бувало, із-за тину Вилась квасоля по тичині (Шевч., II, 1953, 164); Густо-зелений плющ вився по кам’яній стіні (Кучер, Чорноморці, 1956, 358); Сивіють величезні, обтяжені росою листки папороті, в’ється низом колюча ожина (Гончар, II, 1959, 253); // Закручуватися кучерями або бути кучерявим (про волосся). Чорне кучеряве волосся.. чудовно вилося коло білого чола (Мирний, II, 1954, 34); Кучері ясні та легкі вилися над чолом лагідним (Л. Укр., І, 1951, 22); Коло вух і на шиї [молодички] вилося, вибившися з-під очіпка, непокірне русяве волосся (Гр., II, 1963, 330).
2. Робити звивисті рухи. Гадюки вилися клубками (Котл., І, 1952, 147); // Вигинатися, корчитися. — Ой! Ой! Ой! — стогнав Гава, — держачися за литку правої ноги і в’ючися по землі. — Ой, болить! (Фр., III, 1950, 23); Вітя стогне й в’ється од подвійного болю — морального й фізичного (Вас., III, 1960, 332); Вона вилася на постелі, як навіжена з болю й колотьби (Козл., Ю. Крук, 1950, 103); // Рухатися навколо чого-небудь; крутитися, обертатися. Веретенце завжди в’ється тихо, Як жене стара овець до паші. Скільки ж ти напряла, Стоянихо, за свої літа тонкої пряжі? (Воронько, Драгі.., 1959, 64); // Рухатися, закручуючись.
3. Протікати, пролягати, маючи звивисту форму (про річку, дорогу і т. ін.). Там, де Ятрань круто в’ється, з-під каменя б’є вода — Там дівчина воду брала, Чорнобрива, молода (Укр.. лір. пісні, 1958, 490); Білою змією в’ється дорога (Хотк., II, 1966, 316); Вузенькі, майже невидні стежки в’ються між золотистою пшеницею (Коб., II, 1956, 7); Балка була продовженням долини, де тихо вилась річка Уга (Коп., Лейтенанти, 1947, 117).
4. Літати, кружляючи в повітрі. Столітні липи ожили: на кожній гілці, коло кожної квітки вилася.. бджола (Мирний, I, 1954, 174); В’ється вороння З ранку до півдня (Мал., Серце.., 1959, 53); * Образно. Не раз і не два молоді гості, всі хороше повбирані, вилися роєм по блискучих світлицях та дорогих килимах (Н.-Лев., I, 1956, 165); // Звиваючись, підніматися в повітря. Стовп пороху під небо в’ється (Котл., І, 1952, 194); І всі ринуть туди, де хмарою в’ється чорний дим, попереджаючи хвилі полум’я… (Коцюб., І, 1955, 120); // Колихатися, маяти в повітрі. Люди, обличчя, одежина,.. в’ються по вітру стрічки дівочі різноцвітні (Вовчок, I, 1955, 303); Серед штормів і розлючених вітрів в’ються вимпели червоних кораблів (Ю. Янов., V, 1959, 19).
5. Часто перебувати біля кого-небудь, всіляко виявляючи свою увагу; крутитися. [Наталка:] Коло мене хлопці в’ються І за мене часом б’ються (Котл., II, 1953, 42); Біля мене всі товчуться — І веселі діти в’ються (Гл., Вибр., 1957, 287); — Зацвітає наша Марія, мов калина, в’ються біля неї парубки (Кучер, Чорноморці, 1956, 443).
6. перен. Бути відчутним, безперервно виявляючись. В його серці туга в’ється (Л. Укр., І, 1951, 328); — Хто ж вона? — злився [Яків] на гордовиту дівчину і чув, що, крім злоби і цікавості, щось інше вилося навколо серця (Стельмах, Хліб.., 1959, 336).
7. перен. Звучати переливчасто. І ось раптом.. почув він тиху музику, яка так довго і невловимо вилась круг його вуха (Коцюб., II, 1955, 309); Тужить та в’ється в яру дівочий спів (Вас., І, 1959, 132); І нова пісня виплива, як цвіт, Колишеться і в’ється над степами І плаче, ніби жалібний мотив У казці про калину та братів (Рильський, Поеми, 1957, 13).
◊ В’є́ться як (мов, на́че і т. ін.) га́дина коло се́рця — про дуже важкі думки, передчуття. Чомусь мені, брате, горілка не п’ється: коло мого серця мов гадина в’ється (Барв., Опов.., 1902, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 511.