ВИТІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТІЯТИ, ію, ієш, док., перех. і неперех. Вигадувати що-небудь, робити щось незвичайне. — То вона тілько таку ману пуска та витіва і грамоти, і школу (Мирний, IV, 1955, 14); Брався [Юра] за найважчі справи і навіть витівав неймовірні речі (Коз., Вибр., 1947, 61); // Робити різні витівки, жартувати, пустувати. Вперше Юхимині перехотілося дуріти, як завжди вона витівала з парубками (Ю. Янов., II, 1958, 375); [Пріська:] О… це вже знову витіяв щось той дурисвіт. Дражниться та й дражниться з чоловіком (Вас., III, 1960, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 512.