ВИУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́УДИТИ, джу, диш, док., перех. 1. Виловлювати рибу вудкою. Коли дід був молодий, він частенько виуджував.. у пана Безбородського карасів (Добр., Тече річка.., 1961, 277); // Діставати, витягати на нитці, мотузці з принадою. Діти.. виуджують з нірок павуків-тарантулів (Донч., VI, 1957, 485).
2. перен., розм. Вибирати, шукаючи кого-, що-небудь серед когось, у чомусь. Дзенькаючи шпорами.., фланірували браві кавалергарди, виуджуючи своїм метким зором гарненьких купецьких дочок (Бурл., Напередодні, 1956, 46); Нема часу поритися в "Полном Собрании Законов". Сьогодні трошки був копирснув, та нічого не виудив (Мирний, V, 1955, 407).
3. перен., розм. Домагатися чого-небудь, діставати щось за допомогою хитрощів. Так вам до ладу вміє [жебрачка] вивести голосом жалібненько та гарненько,.. що одразу.. й виуде [виудить] шага або й гривню (Н.-Лев., IV, 1956, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 524.