ВИХВАЛЯ́КА, и, ч. і ж., розм. Той або та, що вихваляється. Всі прозвали вихваляку, Вихваляку, задаваку: Кіт-хвастун (Бойко, Ростіть.., 1959, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 525.