ВИХИЛЯ́СИ, ів, мн., розм. Примхливі, химерні рухи всім тілом у танці, при ходінні і т. ін. Терешкова жінка.. веселила усіх і танцями, і усякими вихилясами (Кв.-Осн., II, 1956, 393); Підібравши високо свої сорочки з сирового полотна, вони [циганчата] щоразу робили шалені вихиляси, і тоді все подвір’я розлягалося дужим реготом (Гончар, І, 1954, 9); Дівчатка-підлітки, контрабандою від батьків, пробували й собі вивчитися отих найскладніших вихилясів (Сміл., Зустрічі, 1936, 227).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 526.