ВИ́ХОРИТИ, рю, риш і ВИ́ХРИ́ТИ, ви́хрю́, ви́хри́ш, недок. 1. перех. і неперех. Крутити що-небудь, чим-небудь, утворюючи вихор, вихори (див. ви́хор 1 1). Вітер.. рвав сніг з землі, крутив його на всі боки, вихорив на всі сторони (Мирний, III, 1954, 11); Херсонські суховії вихрили хмари червоного рудного пилу на шляхах (Ле, С. Голубар, 1950, 5); А вже по дорогах лютує І вихрить снігами зима (Перв., II, 1958, 250); // Крутити швидко чим-небудь навколо себе.
2. перех. Крутити голову, схопивши за волосся. Бова з Полканом як водився, Один другого як вихрив (Котл., I, 1952, 170); — Він мене за чуба та як почав вихрити то направо, то наліво — трохи голови не зірвав з шиї (Н.-Лев., III, 1956, 41).
3. неперех. Те саме, що ви́хоритися 1. Тихо. Не вихорить метелиця. Чисте небо, і від того холоднішає повітря (Шиян, Магістраль, 1934, 137); Тремтливий диск пропелера рвав круг себе густе повітря, скажено вихрив, збиваючи бурю в ясний день (Кучер, Квітує жито, 1938, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 534.