ВИ́ЦВЯХУВАНИЙ, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́цвяхувати. Кроки трьох наближалися. Глухо шурхотіла щебінка під грубими, вицвяхуваними підошвами чобіт (Загреб., Європа 45, 1959, 88); Підперізувались вони [козаки, табунщики і чабани] шкуряним поясом і прив’язували до його гаман, вицвяхуваний і гудзиками, і мідними бляшками (Стор., І, 1957, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 535.