ВИ́ЦУПИТИ, плю, пиш; мн. ви́цуплять; док., перех., фам. Те саме, що ви́тягти 3. Інколи вицупить риби і на дві цілих мажі (Сл. Гр.); Дід вицупив із-за сволока батуру, якою, певно, не раз повчав свого внука Миколку, загнав Чумаченка між кочерги (Тют., Вир, 1964, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 536.