ВИ́ШАР, у, ч., діал. Торішня трава. І на диво всім, заговорила Мелашка, розігнувшись від посланої по вишарі [вишару] скатертини (Ле, Наливайко, 1957, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 540.