ВИ́ШКРЕБОК, бка, ч., розм. 1. Невеликий хліб із залишків тіста на дні та стінках макітри, діжі.
2. перен., жарт. Про останню дитину в сім’ї; // лайл. Про неповноцінну, зневажувану людину. [Женя:] Геть відціля, мерзота, вишкребки всього, що є найгидчішого у світі, геть!.. (Кроп., II, 1958, 472); — О, я помирюся з цим вишкребком Косінським. Не інакше, як Замойський його й підкинув нам для розбрату (Ле, Наливайко, 1957, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 542.