ВИ́ШКІРЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́шкірити. Ганна побачила через тин барбосову морду з роззявленим ротом, з вишкіреними зубами (Н.-Лев., I, 1956, 87); Повід у вишкірених зубах. Не витримав, вирвався кінь (Довж., І, 1958, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 542.