ВИ́ШМАГАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́шмагати. * Образно. Почуваючи себе вишмаганим, він, проте, став у думках виправдувати Глобу (Гончар, Південь, 1951, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 543.