ВИ́ШНІЙ, я, є, заст. 1. Який знаходиться, міститься на великій відстані від землі. Високо над усім грає-сяє вишнє променясте сонечко… (Вовчок, І, 1955, 142).
2. церк. Який виходить з неба, від божества, від бога. Вишня премудрість.
3. у знач. ім., церк. ви́шній, нього, ч. Божество, бог.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 544.