ВИЩИРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВИ́ЩИРИТИСЯ, рюся, ришся, док. 1. про що. Ставати видним, оголеним при розсунутих губах (про зуби). Судорогою скривило йому набік рот, зуби вищирились, а волосся стриміло догори, як буйволина грива (Стор., І, 1957, 344); * Образно. А лиш тільки вищирилось сонце крайком золотої маківки, Альоша вибіг надвір (Мик., II, 1957, 184).
2. про кого. Розсуваючи губи, відкривати, показувати зуби. Оглянулись обличчя з усміхом. На лутці Гнида вищирився і Тягнирядно зареготався на всю хату (Головко, II, 1957, 128); * Образно. Страх, як лісовий живий звір, згорнувся клубком, вищирився і ліг на порозі його кімнати (Скл., Карпати, II, 1954, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 547.