ви́їзд із до́му — здавна супроводжувався низкою обрядодій, оскільки дорога завжди таїла всілякі несподіванки; ритуали мали на меті забезпечити добру подорож та щасливий її кінець; із традиційних підготовчих звичаїв відомі піст, причастя, прощання із знайомими, сусідами та ріднею, пор. у рекрутській пісні: «Прощавайте, сусідоньки, може, з ким сварився… Та хоч сварився, не сварився, аби попростився»; випроводжали за село часто гуртом; важливо, як згадують подорожнього ті, хто залишався, тому, прощаючись, подекуди подорожній казав: «Простіть мене!», а йому відповідали: «Бог простить!», пор. у пісні: «Не споминайте лихим словом, Щоб я не журився; А споминайте добрим словом, Щоб я веселився»; вважалося добрим знаком, коли подорожнього «перейдуть вповні», тобто з повними відрами (пор. «Великий льох» Т. Шевченка); перед дорогою обов’язково всі сідали.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 84-85.