ВКУ́ПЦІ (УКУ́ПЦІ), присл. Пестл. до вку́пі. Мрія полине із думкою вкупці. Геть у далекі світа (Л. Укр., І, 1951, 61); [Косяк:] Дам я вам кімнатку, а там і хатину збудуєте в саду.. Та й заживемо в мирі та злагоді, всі вкупці, родичі… (Зар., Антеї, 1962, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 700.