ВЛАДАРЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., уроч. Те саме, що володарюва́ти. — А до чого ж тут кури? — каже цар, — нам не дано права владарювати над птахами, у птахів є свій цар (Укр.. казки, 1951, 68); Панівні реакційні кола та їх буржуазні уряди, вірні давньому принципові — розділяй і владарюй, — сіяли національну ворожнечу і розбрат, намагалися сварити народи між собою (Рильський, III, 1956, 380); * Образно. Твоїх заводів гул і шум степів могутній, де владарює труд, я так люблю (Сос., Поезії, 1950, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 701.