ВЛАДИ́ЧИЦЯ, і, ж., ц.-с. 1. Жін. до влади́ка 1.
2. церк. Епітет богородиці. [Голоси:] Даруй, владичице святая! (Мирний, V, 1955, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 701.