ВЛА́ДНИЙ, а, е. Здатний, схильний нав’язувати свою волю, підкоряти собі. Олександр був владним князем і розумів, що у воєнний час потрібна міцна влада (Іст. СРСР, І, 8, 1956, 87); Свідомість того, що вона необхідна для Річинських, розбурхала в ній приспану під оболонкою фальшивої покори владну вдачу (Вільде, Сестри.., 1958, 512); // Який виражає владу, волю, рішучість. Вираз обличчя у нього не лихий, але владний (Л. Укр., III, 1952, 145); Було, по вулицях знайомих Ідеш до рідної ріки — І раптом бачиш владний помах Богдана гордої руки (Рильський, 300 літ, 1954, 79); Владний голос впливав на людей завжди, або лякаючи їх, або витвережуючи (Панч, О. Пархом., 1939, 86).
◊ Бу́ти вла́дним над собо́ю — зберігати самовладання, стримувати свої почуття. Вона все ще не владна над собою. Вона зараз візьме свій чемодан і вийде на перон, бо відмовитись від мрії неможливо (Собко, Срібний корабель, 1961, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 701.