ВЛАСТИ́ВИЙ, а, е. 1. кому, чому. Характерний для кого-, чого-небудь; притаманний. Побачивши мене, вона зараз вдалася до мене з фамільярністю, властивою старим слугам (Л. Укр., III, 1952, 603); Кристалічним тілам властива решітчаста структура (Наука.., 10, 1956, 10).
2. заст. Справжній, дійсний. Він і сам насилу догадувався, що пише властиву історію за себе й за свою Олесю (Н.-Лев., III, 1956, 153); Його називали Банатом, властиве ж ім’я його було Гриць (Март., Тв., 1954, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 703.