ВЛУ́ЧНО. Присл. до влу́чний. Підпаски подолані відступають і здалека кидають грудками та паліччям, не дуже влучно (Л. Укр., II, 1951, 207); Виславлялась [висловлювалась] коректно, а що найкраще і в жінок рідко — завше коротко і влучно (Коб., III, 1956, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 706.