ВЛІ́ТІ (УЛІ́ТІ), присл., розм. Те саме, що влі́тку. Хто вліті гайнує, той взимі голодує (Номис, 1864, № 558); Вранці вона [річка] була ясна і чиста і плюскотіла тихенько, мов уліті (Фр., III, 1950, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 705.