ВО, прийм., заст., уроч. 1. із знах. в. Уживається в сполуч. з іменником ім’я на позначення того, ради чого щось здійснюється. Для нього [щастя] віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози й кров лились річками во ім’я його (Л. Укр., III, 1952, 550); Славлю труд їх [комуністів] во ім’я свободи, що розсіяв одвічную гать (Сос., Так ніхто.., 1960, 8).
2. із знах. і місц. в. Уживається на позначення стану, в якому хтось перебуває. Еней уздрів свій стан в осаді; Кричить во гніві і досаді, Що Турна лусне тут живіт (Котл., І, 1952, 254); І слов’ян сім’ю велику Во тьмі і неволі Перелічив до одного (Шевч., І, 1951, 263); — Звиняйте [пробачте], тіточко, я… теє… вашу ласку. Щоб помогли мені піднять на плечі в’язку, Як не во гнів це буде вам (Гл., Вибр., 1957, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 711.