ВОВКУВА́ТО. Присл. до вовкува́тий. Марина вовкувато поглядала то на неї, то на брата (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 146); — Хто їх [німців] кликав? Вони самі прийшли, — промовив Гелда, вовкувата озираючись (Багмут, Опов., 1959, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 711.