ВОГНЕПА́ЛЬНИЙ, а, е. 1. Пристосований для стрільби з допомогою пороху або інших вибухових речовин. Для епохи дикунства лук і стріла були тим самим, чим став залізний меч для варварства і вогнепальна зброя для цивілізації, — вирішальною зброєю (Енгельс, Походж. сім’ї.., 1948, 22); Ось ця четвірка [банда] й ходила по хатах, вимагаючи вогнепальну і холодну зброю (Тют., Вир, 1964, 393).
2. Заподіяний кулею, осколком снаряда тощо (про рани). Розрізняють рани різані, колоті, забиті, рвані, вогнепальні (Лікар. експертиза.., 1958, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 714.