ВОДЯ́НКА, и, ж. 1. Хвороба, що виникає внаслідок порушення водно-сольового обміну й проявляється в надмірному скупченні рідини в тканинах чи порожнинах. Сам досиджує життя на причілку, насуплений, обрезклий, безнадійно хворий на водянку (Гончар, Таврія.., 1957, 26); Пізно звернувся Шевченко за допомогою до лікаря, хоча ознаки його хвороби — "водянки" були задовго до того явно помітні (Вітч., 3, 1961, 185).
2. розм. Водяна мозоля або пухир. На ногах поздималися великі водянки, й вони гостро різали й пекли вогнем (Епік, Тв., 1958, 412); Федір бив і бив веслом у дужі груди води, рвався через.. латаття. Хлипкі водянки схопилися на долонях (Мушк., Серце.., 1962, 86).
3. розм. Діжка для води. У сінях чутно шелест: то в темноті Кирило шукає водянки (Мирний, III, 1954, 126); Стоїть кухоль на водянці, — піди та й напийся (Сл. Гр.).
4. (Empetrum L.). Болотяна або лісова рослина родини водянкових.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 723.