ВОЙОВНИ́ЧІСТЬ, чості, ж. Властивість за знач. войовни́чий. Вони [кочовики-скотарі], як розповідають греки, відзначалися великою войовничістю й хоробрістю (Іст. СРСР, І, 1956, 13); Але войовничість Насті одразу збили жінки бідняків (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 725.