ВО́ЛЕНЬКА, и, ж., нар.-поет. Пестл. до во́ля 2, 4-6. Проситиму зробити послідню мою воленьку (Кв.-Осн., II, 1956, 347); Кому воля, кому неволя? А парубкам уся воленька (Нар. лірика, 1956, 359); Ба, що ж робить! не всім же На світі вільним буть. Століття люди б’ються. Щоб воленьки здобуть!.. (Л. Укр., І, 1951, 36); Мені здається, що ніколи Воно не бачитиме волі, Святої воленьки (Шевч., II, 1953, 204).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 726.