ВОЛИНЯКИ́, і́в, мн. (одн. волиня́к, а, ч.; волиня́чка, и, ж.), розм. Те саме, що волиня́ни 2. І з листів видно, що у них все гаразд, "як не може бути (краще)", мовляли наші волиняки (Л. Укр., V, 1956, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 726.