ВОЛОВО́ДИТИ, джу, диш, недок., перех., розм. Довго вирішувати яку-небудь справу; зволікати. — Тоді, може, й діла не будемо воловодити? (Стельмах, Хліб.., 1959, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 727.