ВОЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. 1. Те саме, що бажа́ти 1; хотіти. Волів би тільки, щоб причина Вашої мовчанки була якась інша, а не слабість (Коцюб., ІП, 1956, 283); — Так мерщій на борзі коні І летім, де Дон шумить, Де об землю половецьку Я волію спис зломить! (Олесь, Вибр., 1958, 352); Вони [поранені] воліли бути вкупі всі до кінця і тислися до Сагайди (Гончар, І, 1954, 131).
2. Уважати за краще. [Руфін:] Мій гостю, щоб тебе не дратувати, волію я розмову залишити (Л. Укр., II, 1951, 354); [Зіна:] Пробач, тату, ти любиш, знаєш село, але волієш жити в місті (Кори., II, 1955, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 727.