ВОНИ́, їх (з прийм. до ни́х, від ни́х і т. ін.), займ. особ. 3-ої ос. мн. 1. Уживається на позначення предмета мовлення, вираженого іменником у множині до або після цього займенника. Навіть старі хвалили Гущу. Вони ходили розпитать в нього, чи скоро буде нарізка (Коцюб., II, 1955, 66); Запоріжці Софрон Подобайло і Павло Тримана стояли горді й пишні, як архістратиги або орли. На очах у них теж були сльози, але вони їх не помічали (Довж., І, 1958, 259).
2. розм. Уживається для вираження пошани до однієї особи будь-якої статі. Довгий і блідий швейцар.., нахиливши до мене своє.. обличчя, сливе прошепотів: Вони ще не встали… "Вони" — то був редактор (Коцюб., II, 1955, 425); [Лукаш:] Тобі недобра з їх свекруха буде! (Л. Укр., III, 1952, 229); — Ех, Тимку, не знаєш ти дядька Мусія: вони в нас хитрі! (Головко, IІ, 1957, 403).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 737.